Українська ракетна система Р-36 стала прототипом для розробки нових озброєнь. Незважаючи на пенсійний вік ракетоносія, він усе ще змушує світ тамувати подих своєю надпотужністю. У різних модифікаціях при стартовій масі до 211 тонн «Сатана», як її охрестили після появи, може нести від однієї до десяти (за деякими даними – до 16) бойових частин загальною масою до 8800 кг. Ракета з легкістю долає відстань понад 10 тис. км. Її розробляли на території України під керівництвом Янгеля та Уткіна, а потім ретельно оберігали у високозахищених шахтах. Зараз Росія охоче викупляє решту збережених у нас ракет для розробки модернізованої зброї. Основою має стати Р-36.
Український конструктор Михайло Янгель відчував небезпечну грань, яку переходив Радянський Союз у 60-х роках. Імовірний противник був усемеро краще оснащений у потужності ядерного заряду та точності можливих пострілів. Для того, щоб вразити американські шахти, необхідний був носій, здатний доставити надпотужний термоядерний заряд. Головним завданням ракетобудівників було забезпечення тривалого збереження ракет у заправленому стані.
Випробування приносили розробникам ракети лише розчарування. Кількість аварійних пусків значно перевищувала допустиму, тож Янгель сумнівався, що її взагалі хтось візьме на озброєння. Р-36 мала багато принципово нових технічних рішень, але ключ до успішних пусків був в іншому. Потрібна була доробка вузлів. У пригоді стала бригада Володимира Січового, яка проявила справжню майстерність. Вона допрацювала вузли й поставила нові заслонки, забезпечивши таким чином м’який запуск двигунів. Рахунок успішних і аварійних пусків зрівнявся. Однак найскладніше випробування було ще попереду. 5 серпня 1964 ракета стартувала в акваторію Тихого океану. Два з трьох пусків показали чудовий результат: ракета досягала цілі з мінімальним відхиленням від точки падіння.
Ракетний комплекс Р-36 (SS-9) на сьогодні є найпотужнішим у світі. Назва «Сатана» - не радянський політ фантазії. Так її прозвали американці. Радянські ж конструктори обирали за назву абревіатури, які зовсім не проводили паралелей і асоціацій. Якраз західні «імена» найточніше відображали сутність нашої зброї. «Сатана» отримала своє ім’я за унікальну здатність транспортувати 10 ядерних боєголовок на відстань 10 тис. км.
Підготувала Зоряна Степаненко
Український конструктор Михайло Янгель відчував небезпечну грань, яку переходив Радянський Союз у 60-х роках. Імовірний противник був усемеро краще оснащений у потужності ядерного заряду та точності можливих пострілів. Для того, щоб вразити американські шахти, необхідний був носій, здатний доставити надпотужний термоядерний заряд. Головним завданням ракетобудівників було забезпечення тривалого збереження ракет у заправленому стані.
Випробування приносили розробникам ракети лише розчарування. Кількість аварійних пусків значно перевищувала допустиму, тож Янгель сумнівався, що її взагалі хтось візьме на озброєння. Р-36 мала багато принципово нових технічних рішень, але ключ до успішних пусків був в іншому. Потрібна була доробка вузлів. У пригоді стала бригада Володимира Січового, яка проявила справжню майстерність. Вона допрацювала вузли й поставила нові заслонки, забезпечивши таким чином м’який запуск двигунів. Рахунок успішних і аварійних пусків зрівнявся. Однак найскладніше випробування було ще попереду. 5 серпня 1964 ракета стартувала в акваторію Тихого океану. Два з трьох пусків показали чудовий результат: ракета досягала цілі з мінімальним відхиленням від точки падіння.
Ракетний комплекс Р-36 (SS-9) на сьогодні є найпотужнішим у світі. Назва «Сатана» - не радянський політ фантазії. Так її прозвали американці. Радянські ж конструктори обирали за назву абревіатури, які зовсім не проводили паралелей і асоціацій. Якраз західні «імена» найточніше відображали сутність нашої зброї. «Сатана» отримала своє ім’я за унікальну здатність транспортувати 10 ядерних боєголовок на відстань 10 тис. км.
Підготувала Зоряна Степаненко
