Із введенням в експлуатацію калуського концерну «Хлорвініл» Україна одержала потужне новітнє виробництво надзвичайно потрібного продукту — полівінілхлориду, стверджує “Українська технічна газета”. Окрім нових робочих місць та оздоровлення соціальної ситуації в Івано-Франківській області, це дозволить заощадити на імпорті й вийти в лідери з випуску ПВХ у СНД і Східній Європі.
Споживчий попит на ПВХ у нашій країні дуже великий, тому весь час поставало питання: де його закуповувати? Радянські потужності в західноукраїнському Калуші ще в середині 90-х занепали, а до 2004 року не стало останнього вітчизняного виробника — первомайського ДП «Хімпром»: його піддали штучному банкрутству з подальшим розпродажем. Здавалося, так буде й далі. Однак відродження власного ПВХ-виробництва відбулося досить швидко й несподівано.
Про відродження калуського «Хлорвінілу» (у 90-ті роки — концерн «Оріана»), колись флагмана радянського полімерпрому, йшлося давно. Кілька років тому про наміри відновити виробництво ПВХ на потужностях комплексу в Калуші заявила російська нафтова компанія «Лукойл». Це вимагало не тільки величезних інвестицій — понад $1 млрд, а й готовності української влади допомогти реалізувати проект. Наприклад, дозволити новим заводам закуповувати для переробки безакцизні бензин, дизпаливо та газ.
Проект було розпочато в 2006—2007 роках, а вже наприкінці 2010-го керівництво «Лукойл-Карпатнафтохіму» повідомило про запуск нового виробництва полівінілхлориду в Івано-Франківській області. Одночасно вводилися в експлуатацію підприємства з випуску хлору й соди. Зараз «Хлорвініл» вийшов на повну потужність.
Проект російська корпорація здійснювала в співробітництві з колегами з Німеччини, адже він передбачав упровадження технології німецької корпорації Vinnolit. І «Лукойл», і Vinnolit — конкуренти американських постачальників ПВХ у СНД — тих самих, імпорт яких у наші країни активізувався саме в останні роки. Із цього мали непоганий зиск посередники й дистриб’ютори китайських, європейських і американських фірм.
Тепер ситуація докорінно зміниться: російські інвестиції «залишать без роботи» імпортерів ПВХ в Україну з багатьох країн. Виробництво потужністю 300 тис. тонн (для порівняння: найбільший світовий продуцент ПВХ — США — виготовляє 8 млн тонн на рік) наситить майже весь внутрішній ринок. А надлишки експортуватимуться в усіх напрямках — тепер уже з України. Є замовлення з Росії, Білорусі й Туреччини.
Полівінілхлорид — найпопулярніший у світі пластик. Із нього виробляють не тільки віконно-дверні профілі, а й надувні батути, човни, іграшки, тенти, плівки, ізострічки, кабель і навіть цілі будівлі кафе й торговельних точок.
У порівнянні з радянськими технологіями в новому високотехнологічному виробництві зайнято набагато менше людей. Приміром, для випуску хлору потрібно трохи більше 100 працівників, а не понад тисячу, як раніше. Те саме — для виготовлення ПВХ. Але за рахунок активізації суміжних виробництв і заводів — Калуського трубного, солевиробництв, підприємств із випуску профілів, а також залізничних перевезень — до справи долучається майже весь Калуш.
Цікаво, що навіть у Росії поки немає аналога калуському мега-заводу. За оцінками керівництва «Карпатнафтохіму», майже всі російські виробництва ПВХ зараз працюють на застарілих технологіях 60-70-х років. Новий проект, теж на 300 тисяч тонн ПВХ, але за технологією американської компанії Solvay, реалізує «РусВініл», однак він стане до ладу лише у 2014 році.
За матеріалами "Української технічної газети"
Підготувала Лілія Федорович
Споживчий попит на ПВХ у нашій країні дуже великий, тому весь час поставало питання: де його закуповувати? Радянські потужності в західноукраїнському Калуші ще в середині 90-х занепали, а до 2004 року не стало останнього вітчизняного виробника — первомайського ДП «Хімпром»: його піддали штучному банкрутству з подальшим розпродажем. Здавалося, так буде й далі. Однак відродження власного ПВХ-виробництва відбулося досить швидко й несподівано.
Про відродження калуського «Хлорвінілу» (у 90-ті роки — концерн «Оріана»), колись флагмана радянського полімерпрому, йшлося давно. Кілька років тому про наміри відновити виробництво ПВХ на потужностях комплексу в Калуші заявила російська нафтова компанія «Лукойл». Це вимагало не тільки величезних інвестицій — понад $1 млрд, а й готовності української влади допомогти реалізувати проект. Наприклад, дозволити новим заводам закуповувати для переробки безакцизні бензин, дизпаливо та газ.
Проект було розпочато в 2006—2007 роках, а вже наприкінці 2010-го керівництво «Лукойл-Карпатнафтохіму» повідомило про запуск нового виробництва полівінілхлориду в Івано-Франківській області. Одночасно вводилися в експлуатацію підприємства з випуску хлору й соди. Зараз «Хлорвініл» вийшов на повну потужність.
Проект російська корпорація здійснювала в співробітництві з колегами з Німеччини, адже він передбачав упровадження технології німецької корпорації Vinnolit. І «Лукойл», і Vinnolit — конкуренти американських постачальників ПВХ у СНД — тих самих, імпорт яких у наші країни активізувався саме в останні роки. Із цього мали непоганий зиск посередники й дистриб’ютори китайських, європейських і американських фірм.
Тепер ситуація докорінно зміниться: російські інвестиції «залишать без роботи» імпортерів ПВХ в Україну з багатьох країн. Виробництво потужністю 300 тис. тонн (для порівняння: найбільший світовий продуцент ПВХ — США — виготовляє 8 млн тонн на рік) наситить майже весь внутрішній ринок. А надлишки експортуватимуться в усіх напрямках — тепер уже з України. Є замовлення з Росії, Білорусі й Туреччини.
Полівінілхлорид — найпопулярніший у світі пластик. Із нього виробляють не тільки віконно-дверні профілі, а й надувні батути, човни, іграшки, тенти, плівки, ізострічки, кабель і навіть цілі будівлі кафе й торговельних точок.
У порівнянні з радянськими технологіями в новому високотехнологічному виробництві зайнято набагато менше людей. Приміром, для випуску хлору потрібно трохи більше 100 працівників, а не понад тисячу, як раніше. Те саме — для виготовлення ПВХ. Але за рахунок активізації суміжних виробництв і заводів — Калуського трубного, солевиробництв, підприємств із випуску профілів, а також залізничних перевезень — до справи долучається майже весь Калуш.
Цікаво, що навіть у Росії поки немає аналога калуському мега-заводу. За оцінками керівництва «Карпатнафтохіму», майже всі російські виробництва ПВХ зараз працюють на застарілих технологіях 60-70-х років. Новий проект, теж на 300 тисяч тонн ПВХ, але за технологією американської компанії Solvay, реалізує «РусВініл», однак він стане до ладу лише у 2014 році.
За матеріалами "Української технічної газети"
Підготувала Лілія Федорович
