Нині ім’я Михайло Янгель – одна з візитних карток України за кордоном. В іноземців одразу виникає асоціація з творцем ракетної зброї, діяльність якого довго зберігалася в Україні за сімома замками. І це в той час, як його іменем назвали пік на Памірі, кратер на Місяці та малу планету. Приводом для засекречення науковця стали три «підводних камені»: ракети Янгеля - стратегічна потужність країни, вони ж несли постійне бойове чергування та стали основою космічних носіїв. Капітани СРСР лякалися масштабів створених космічних шедеврів і не афішували витоків ракет.
Космічна кар’єра Михайла Янгеля почалася з роботи в Особливому конструкторському бюро (ОКБ), де він головував у новоствореному підрозділі. З його подачі почалася розробка ракет на висококиплячих компонентах палива з автономною системою керування. Саме вони стали точкою відліку в створенні найрозвиненіших на той час лабораторій та експериментального виробництва на базі ОКБ.
Михайло Янгель кинув серйозний виклик Сергію Корольову, забезпечивши політ ракет без впливу ззовні. На основі ракети з автономною системою керування в СРСР створили новий рід військ – ракетні війська стратегічного призначення. У наступні роки науково-конструкторська школа Янгеля здійснила новий прорив – створила ряд нових зразків балістичних ракет далекої дії на висококиплячих компонентах палива, конструктивно і технологічно ще більш досконалих, з високими експлуатаційними і енергетичними характеристиками.
Світ вразила Р-16 (СС-7), дальність якої становила 8 тис. км. Вага головної частини – 2200 кг, а стартова вага – 150 тонн. Це перша двоступенева ракета на висококиплячих компонентах палива з автономною системою керування, яка належить до 1-го покоління янгелівських ракет. Друге покоління ознаменувалося забезпеченням живучості ракетних комплексів та нарощенням їх кількості на озброєнні. Новаторства Янгеля дали змогу утримувати ракету в заправленому стані 5-10 років. Це дозволяло «розвести» заправні станції одна від одної і в разі ядерного нападу давало змогу деяким із них уціліти. Топ-ракетою цього покоління стала міжконтинентальна багатоцільова Р-36. На її базі вперше у світовій практиці було створено ракету з головною частиною, що розділялась (8К67П), та ракету 8К69, або Р-36 (СС-9) з орбітальною головною частиною.
Наявність таких ракет викликала у Сполучених Штатів особливе занепокоєння, оскільки вони були майже невразливі до їхніх засобів протиракетної оборони. Саме Р-36 і спонукала США до початку переговорів про скорочення озброєння. Її потенціал явно не обіцяв Америці спокійного сну, адже поява такої ракети закріпила рівновагу в гонці озброєннь СРСР та США.
Колектив розробників цих ракет у КБ «Південне» за цей час виріс до найбільшого в галузі спеціалізованого головного проектно-конструкторського підприємства і перетворився на науково-конструкторську школу імені М. Янгеля. Її славу гордо несуть на своїх плечах видатні вчені- конструктори, спеціалісти світового рівня, талановиті керівники галузі. Серед них – Олександр Негода, Станіслав Конюхов, Юрій Семенов, Володимир Уткін, В’ячеслав Ковтуненко, Володимир Прісняков та інші.
Сам же Михайло Янгель порівняно рано покинув арену життя. Фінішем геніального конструктора став день його 60-річчя. Занадто важка ноша лягла на його плечі. Однак його справа – ракети 3-го і 4-го поколінь – знайшла своє продовження в діяльності учнів конструктора. Основним завданням стало створення нового типу старту, мобільного для виробів легкого класу. Створення ракет 4-го покоління стало відсіччю на черговий прорив американців у вдосконаленні зброї. Такої відповіді було достатньо, щоб розпочати переговори про 50-відсоткове скорочення озброєння. З цього випливає, що янгелівці прискорювали зростання ефективності зброї та водночас уповільнювали гонку озброєнь.
На базі бойових ракетних комплексів ще в 1950-ті роки янгелівці почали розробляти ракети-носії для штучних супутників Землі. Так з'явився космічний носій «Космос», який продемонстрував чудеса вже створеної на той момент військової техніки. За ним було створено носії «Інтеркосмос» на базі Р-14, а також «Циклон» із автоматизованим стартом.
Найвищим досягненням школи стала ракета-носій «Зеніт-3SL», для якої характерна майже досконала точність виведення на орбіту, надійність, високий рівень автоматизації робіт на стартовому комплексі, екологічна чистота. Вантажопідйомність «Зеніту» становить 13740 кг. Не дивно, що до саме до цієї ракети виявляють велику зацікавленість зарубіжні фірми, адже вона перевершує багатьох носіїв, створених за кордоном.
Підготувала Зоряна Степаненко
Космічна кар’єра Михайла Янгеля почалася з роботи в Особливому конструкторському бюро (ОКБ), де він головував у новоствореному підрозділі. З його подачі почалася розробка ракет на висококиплячих компонентах палива з автономною системою керування. Саме вони стали точкою відліку в створенні найрозвиненіших на той час лабораторій та експериментального виробництва на базі ОКБ.
Михайло Янгель кинув серйозний виклик Сергію Корольову, забезпечивши політ ракет без впливу ззовні. На основі ракети з автономною системою керування в СРСР створили новий рід військ – ракетні війська стратегічного призначення. У наступні роки науково-конструкторська школа Янгеля здійснила новий прорив – створила ряд нових зразків балістичних ракет далекої дії на висококиплячих компонентах палива, конструктивно і технологічно ще більш досконалих, з високими експлуатаційними і енергетичними характеристиками.
Світ вразила Р-16 (СС-7), дальність якої становила 8 тис. км. Вага головної частини – 2200 кг, а стартова вага – 150 тонн. Це перша двоступенева ракета на висококиплячих компонентах палива з автономною системою керування, яка належить до 1-го покоління янгелівських ракет. Друге покоління ознаменувалося забезпеченням живучості ракетних комплексів та нарощенням їх кількості на озброєнні. Новаторства Янгеля дали змогу утримувати ракету в заправленому стані 5-10 років. Це дозволяло «розвести» заправні станції одна від одної і в разі ядерного нападу давало змогу деяким із них уціліти. Топ-ракетою цього покоління стала міжконтинентальна багатоцільова Р-36. На її базі вперше у світовій практиці було створено ракету з головною частиною, що розділялась (8К67П), та ракету 8К69, або Р-36 (СС-9) з орбітальною головною частиною.
Наявність таких ракет викликала у Сполучених Штатів особливе занепокоєння, оскільки вони були майже невразливі до їхніх засобів протиракетної оборони. Саме Р-36 і спонукала США до початку переговорів про скорочення озброєння. Її потенціал явно не обіцяв Америці спокійного сну, адже поява такої ракети закріпила рівновагу в гонці озброєннь СРСР та США.
Колектив розробників цих ракет у КБ «Південне» за цей час виріс до найбільшого в галузі спеціалізованого головного проектно-конструкторського підприємства і перетворився на науково-конструкторську школу імені М. Янгеля. Її славу гордо несуть на своїх плечах видатні вчені- конструктори, спеціалісти світового рівня, талановиті керівники галузі. Серед них – Олександр Негода, Станіслав Конюхов, Юрій Семенов, Володимир Уткін, В’ячеслав Ковтуненко, Володимир Прісняков та інші.
Сам же Михайло Янгель порівняно рано покинув арену життя. Фінішем геніального конструктора став день його 60-річчя. Занадто важка ноша лягла на його плечі. Однак його справа – ракети 3-го і 4-го поколінь – знайшла своє продовження в діяльності учнів конструктора. Основним завданням стало створення нового типу старту, мобільного для виробів легкого класу. Створення ракет 4-го покоління стало відсіччю на черговий прорив американців у вдосконаленні зброї. Такої відповіді було достатньо, щоб розпочати переговори про 50-відсоткове скорочення озброєння. З цього випливає, що янгелівці прискорювали зростання ефективності зброї та водночас уповільнювали гонку озброєнь.
На базі бойових ракетних комплексів ще в 1950-ті роки янгелівці почали розробляти ракети-носії для штучних супутників Землі. Так з'явився космічний носій «Космос», який продемонстрував чудеса вже створеної на той момент військової техніки. За ним було створено носії «Інтеркосмос» на базі Р-14, а також «Циклон» із автоматизованим стартом.
Найвищим досягненням школи стала ракета-носій «Зеніт-3SL», для якої характерна майже досконала точність виведення на орбіту, надійність, високий рівень автоматизації робіт на стартовому комплексі, екологічна чистота. Вантажопідйомність «Зеніту» становить 13740 кг. Не дивно, що до саме до цієї ракети виявляють велику зацікавленість зарубіжні фірми, адже вона перевершує багатьох носіїв, створених за кордоном.
Підготувала Зоряна Степаненко
