Існує стереотип, що футболісти – люди недалекі, обмежені, з низьким рівнем інтелекту, що зумовлено важкими тренуваннями, які відбирають більшість часу. Тому, коли світ чує про нового майстра виконання стандартів на полі – найперше говорять про талант і працю на тренуванні.
Але був у історії футболу випадок застосування наукового підходу на полі як гравця, а пізніше - як складової тренерської роботи. Ім’я Валерія Лобановського відоме кожному пересічному українцеві, з ним пов’язують найвидатніші досягнення київського «Динамо» (двічі вигравав Кубок володарів кубків, неодноразово вигравав внутрішній чемпіонат), його називають найкращим тренером в історії СРСР і незалежної України, а тренерську манеру й досі намагаються втілити у життя сотні послідовників з усіх куточків світу.
Менш відома сторінка його біографії як гравця, але саме тоді «Рудий соняшник» (так його називали колеги по команді через яскраво рудий колір волосся) почав застосовувати у футбольній практиці математичні розрахунки. Валерій Лобановський завжди був спраглий до науки. Закінчивши школу зі срібною медаллю, він продовжив своє навчання у Київському Політехнічному Інституті. Пізніше Валерій Васильович висловлював прикрість через надмірну увагу до навчання, що завадило повністю сконцентруватися на футболі. Та постає запитання, чи досяг би він таких вершин на тренерському містку, якби не науковий погляд на тренувальний процес. Деякі футбольні експерти переконанні, що саме наукова освіта привчає до логічного мислення, концентрації уваги й аналітики – всьому тому, що є незамінним для топ-тренера.
Під час своєї нетривалої ігрової кар’єри Валерій Лобановський збирав на трибунах велику кількість уболівальників, які прийшли подивитися на його відомий кожному поціновувачу футболу «сухий лист» - підкручений м’яч, поданий з кутового, який мав специфічну траєкторію, залітав у ворота без сторонньої допомоги, що було повною несподіванкою для голкіпера суперника. Для цього Лобановський математично прораховував на аркуші паперу траєкторію польоту м’яча, необхідні силу і кут удару, які потім на тренуваннях доводив до автоматизму. Головною умовою виконання була наявність на стадіоні бігових доріжок, які забезпечували необхідне для розбігу і відповідно потужного удару місце. Якщо цю умову було дотримано – глядачі зі стовідсотковою впевненістю могли очікувати на «сухий лист».
На жаль, Лобановський не досягнув великих успіхів у футбольній кар’єрі. Дехто називає головною причиною цього рішення тренера відвести для нього місце зліва у атаці, тоді як Валерій був природженим центрфорвардом, інші наполягають на конфлікті з Віктором Масловим. Якою б насправді не була причина (чи низка обставин), у 29 років Валерій Лобановський закінчив свою ігрову кар’єру і розпочав тренерську. І тут він знайшов застосування математичним розрахункам. Жорстка дисципліна й індивідуальний підхід тренера до фізичних можливостей кожного гравця (а також увага до емоційного стану), дозволили футболістам «Динамо» досягти небаченого досі рівня витривалості. Відомий кумедний випадок, коли у 1986 року гравці мадридського «Атлетико» під час фіналу Кубка кубків були переконанні, що гравці київського «Динамо» мають реактивну швидкість через вплив Чорнобиля. Також шляхом тактичних розрахунків було віднайдено «виїзну модель гри» – надзвичайно уважну гру в оборонні на чужому полі, а також фірмовий динамівський колективний відбір м’яча.
Але був у історії футболу випадок застосування наукового підходу на полі як гравця, а пізніше - як складової тренерської роботи. Ім’я Валерія Лобановського відоме кожному пересічному українцеві, з ним пов’язують найвидатніші досягнення київського «Динамо» (двічі вигравав Кубок володарів кубків, неодноразово вигравав внутрішній чемпіонат), його називають найкращим тренером в історії СРСР і незалежної України, а тренерську манеру й досі намагаються втілити у життя сотні послідовників з усіх куточків світу.
Менш відома сторінка його біографії як гравця, але саме тоді «Рудий соняшник» (так його називали колеги по команді через яскраво рудий колір волосся) почав застосовувати у футбольній практиці математичні розрахунки. Валерій Лобановський завжди був спраглий до науки. Закінчивши школу зі срібною медаллю, він продовжив своє навчання у Київському Політехнічному Інституті. Пізніше Валерій Васильович висловлював прикрість через надмірну увагу до навчання, що завадило повністю сконцентруватися на футболі. Та постає запитання, чи досяг би він таких вершин на тренерському містку, якби не науковий погляд на тренувальний процес. Деякі футбольні експерти переконанні, що саме наукова освіта привчає до логічного мислення, концентрації уваги й аналітики – всьому тому, що є незамінним для топ-тренера.
Під час своєї нетривалої ігрової кар’єри Валерій Лобановський збирав на трибунах велику кількість уболівальників, які прийшли подивитися на його відомий кожному поціновувачу футболу «сухий лист» - підкручений м’яч, поданий з кутового, який мав специфічну траєкторію, залітав у ворота без сторонньої допомоги, що було повною несподіванкою для голкіпера суперника. Для цього Лобановський математично прораховував на аркуші паперу траєкторію польоту м’яча, необхідні силу і кут удару, які потім на тренуваннях доводив до автоматизму. Головною умовою виконання була наявність на стадіоні бігових доріжок, які забезпечували необхідне для розбігу і відповідно потужного удару місце. Якщо цю умову було дотримано – глядачі зі стовідсотковою впевненістю могли очікувати на «сухий лист».
На жаль, Лобановський не досягнув великих успіхів у футбольній кар’єрі. Дехто називає головною причиною цього рішення тренера відвести для нього місце зліва у атаці, тоді як Валерій був природженим центрфорвардом, інші наполягають на конфлікті з Віктором Масловим. Якою б насправді не була причина (чи низка обставин), у 29 років Валерій Лобановський закінчив свою ігрову кар’єру і розпочав тренерську. І тут він знайшов застосування математичним розрахункам. Жорстка дисципліна й індивідуальний підхід тренера до фізичних можливостей кожного гравця (а також увага до емоційного стану), дозволили футболістам «Динамо» досягти небаченого досі рівня витривалості. Відомий кумедний випадок, коли у 1986 року гравці мадридського «Атлетико» під час фіналу Кубка кубків були переконанні, що гравці київського «Динамо» мають реактивну швидкість через вплив Чорнобиля. Також шляхом тактичних розрахунків було віднайдено «виїзну модель гри» – надзвичайно уважну гру в оборонні на чужому полі, а також фірмовий динамівський колективний відбір м’яча.
